Південні надра Марса можуть бути на 200–400 °C гарячішими за північні й частково розплавленими
Марс може бути набагато менш однорідним усередині, ніж здавалося. Новий аналіз гравітаційного поля вказує, що під південною частиною планети мантія потенційно на 200–400 °C гарячіша, ніж у відповідних районах півночі.
За деякими моделями, частина порід на глибині навіть може бути частково розплавленою.
Як температуру вимірюють без буріння
Апарат на орбіті дуже точно відстежує, як гравітація Марса змінює його траєкторію. Нерівномірний розподіл густини всередині планети залишає характерний сигнал.
Якщо мантія гарячіша, порода розширюється й стає менш густою. Порівнюючи гравітаційні аномалії з топографією та моделями кори, можна оцінювати температуру глибоких шарів.
Південна аномалія виявилася надто великою, щоб її легко пояснити лише особливостями кори.
Чи означає це, що Марс ще вулканічно активний
Не обов’язково. Часткове плавлення на глибині не гарантує, що магма пробивається до поверхні.
Але результат підтримує уявлення, що Марс ще не повністю «мертва» планета. Усередині можуть зберігатися локальні гарячі області й повільна мантійна динаміка.
Це важливо для інтерпретації молодих вулканічних форм, марсотрясінь та історії полярних регіонів.
Якщо теплову асиметрію підтвердять незалежні геофізичні дані, моделі еволюції Марса доведеться переглянути: охолодження невеликої кам’янистої планети могло бути значно неодноріднішим і тривалішим, ніж передбачали прості сценарії.
Найкращу незалежну перевірку дала б нова мережа сейсмометрів у різних широтах Марса, бо швидкість сейсмічних хвиль безпосередньо залежить від температури та часткового плавлення порід.
Тепла мантія також впливає на товщину пружної літосфери: чим вища температура, тим легше кора й верхня мантія деформуються під навантаженням. Тому гравітаційні дані можна порівнювати з прогином поверхні під полярними шапками та великими вулканічними структурами, отримуючи незалежну оцінку теплового стану.
Теплова асиметрія може бути пов’язана з дуже давніми мантійними структурами, які пережили мільярди років. Якщо так, Марс зберіг у надрах пам’ять про ранню диференціацію значно довше, ніж показує його відносно спокійна поверхня.
