Новини науки

Зростання населення та кліматичні зміни, викликані діяльністю людини, посилюють дефіцит води в усьому світі. Але нове дослідження показує, що може бути інший фактор, який часто не помічають: соціально-економічна нерівність. Вчені встановили, що багатії можуть погіршувати кризу дефіциту води у всьому світі.

Відповідно до нового дослідження, опублікованого в журналі Nature Sustainability, заможні люди, які живуть у містах, споживають непропорційну частку води порівняно з людьми з низькими доходами. І часто ця так звана "міська еліта" використовує воду для несуттєвих цілей, як-от наповнення басейнів, зрошення садів і миття автомобілів. Співавтор дослідження, гідролог з Університету Редінга в Англії Ханна Клок зазначає:

"Отримані дані демонструють тісний зв’язок між соціальною, економічною та екологічною нерівністю. Зрештою, усі постраждають від наслідків, якщо ми не розробимо більш справедливі способи спільного використання води в містах.

Лише протягом останніх 20 років понад 80 міст у всьому світі зіткнулися з нестачею води, що в основному пояснюється посухою та збільшенням споживання. Але дослідникам було цікаво, чи соціальна нерівність також відіграла роль у цих сценаріях, і якщо так, то наскільки.

Вони вирішили зосередити своє дослідження на Кейптауні, Південна Африка, через величезну різницю в доходах країни: приблизно 10% її жителів володіють 80% її багатства, що робить Південну Африку "найбільш нерівною країною" на планеті, згідно зі звітом Світового банку за 2022 рік. А з 2015 по 2018 рік Кейптаун пережив серйозну водну кризу і лише заледве уникнув сценарію "нульового дня", за яким у місті фактично закінчилася б вода.

Проаналізувавши споживання води різними групами доходів Кейптауна, вчені виявили, що найбагатші жителі міста споживають приблизно 51% води, попри те, що вони становлять лише 14% населення. У той час як багаті жителі використовували значну частину води для неосновних потреб, таких як басейни та сади, жителі міста з низьким і нижчим середнім доходом використовували свою порівняно меншу частку для потреб, таких як купання, приготування їжі, прання, пиття тощо.

Щобільше, найбагатші жителі Кейптауна також мали доступ до додаткових приватних джерел води, крім того, що вони використовували ресурс з громадського водопостачання. Під час водної кризи це зробило їх більш стійкими до посухи (і введених урядом обмежень води, які супроводжували це) порівняно з їхніми однолітками з нижчими доходами. Коли набули чинності обмеження громадської води, міська еліта Кейптауна просто пила бутильовану воду, встановлювала системи збору дощової води або бурила свердловини для доступу до ґрунтових вод.

Дефіцит води може тільки погіршитися на тлі посухи та надмірного використання, і автори стверджують, що політики повинні враховувати висновки статті, коли вони думають про стратегії боротьби з майбутніми водними кризами. Вчені наголошують, що політика, яка підвищує тарифи на воду, стягує штрафи або обмежує використання з метою стримування попиту, може лише поглибити існуючу нерівність. А інші пропозиції, як-от будівництво нових дамб, можуть не враховувати "основну причину криз", якою є нерівне споживання".

Хоча стаття була зосереджена саме на Кейптауні, автори кажуть, що їх методологію можна застосувати до будь-якого міста в усьому світі. Висновки дослідження, мабуть, також не стануть несподіванкою для жителів таких міст, як Лос-Анджелес, де минулого року такі знаменитості, як Двейн Вейд, Сильвестр Сталлоне та Кім Кардашьян, потрапили в заголовки газет за використання надмірної кількості води під час серйозної посухи.

Вчені наголошують, що це не лише технологічна чи фінансова проблема, тому справедливість необхідно поставити у центр її вирішення.