Новини науки

Прості алмази формуються при екстремальних температурах і тиску, глибоко в земній мантії. Вони складаються з атомів вуглецю, покладених у кристал із кубічною решіткою. Лонслейдіт зберігає гексагональну решітку, як у графіту. Ця форма вуглецю зустрічається набагато рідше: у мікроскопічних кількостях лонсдейліт можна отримати в лабораторії або знайти у рідкісних кам’яних метеоритах – урейлітах. Такі метеорити досліджувала група австралійського професора Енді Томкінса (Andy Tomkins); їх стаття опублікована в журналі PNAS .

Урейліти відрізняються незвичайним складом і багаті на вуглецю. Знайдено лише кілька таких метеоритів, і вважається, що вони походять із залишків одного й того самого небесного тіла. Присутність у них кристалів алмазу та лонсдейліту може вказувати на пережитий у минулому сильний удар. Це підтвердила нова робота австралійських фізиків, які досліджували 18 зразків урейлітів під електронним мікроскопом.

Вчені показали, що на зрізах видно скупчення дрібних кристалів лонсдейліту, що утворюють «зім’яті» шари. Це дозволило припустити, що лонсдейліт може формуватися способом, який у техніці називається хімічним осадженням із газової фази; з його допомогою отримують надчисті тверді матеріали та покриття. На невідомому небесному тілі, батьківщині урейлітів, сталося щось подібне.

У мантії карликової планети чи великого астероїда знаходилися поклади вуглецю у вигляді звичайного графіту, "зім’ятого" геологічними процесами. Близько 4,5 мільярда років тому це небесне тіло пережило зіткнення і зруйнувалося повністю (або майже повністю). Однак у момент удару частина породи моментально перейшла у перегріту рідину та газ.

Вони відразу поширилися по тріщинах і порожнечах у графіті, створивши області екстремальних температур і тиску. У таких умовах частина графіту перейшла мікрокристали лонсдейліту, відкладення яких повторювали "зім’яту" шарувату структуру вихідного матеріалу. І тепер – через мільярди років – зразки таких кристалів опинилися на Землі, в рідкісних кам’яних метеоритах.