Новини науки

Як не зламатися під час війни. Таким є узагальнений лейтмотив лайфових рубрик українських ЗМІ, які своїми заголовками та анотаціями розбивають цю проблему на підпункти.

Як не з’їхати з глузду – пояснює неврологиня. Яка їжа зменшить ризик депресії – розповідають спеціалісти з ментального здоров’я. Ну й, зрештою, тріумфальне: як повернути сексуальне бажання – експерт.

Протягом кількох місяців науково орієнтовані журналісти та науковці намагаються скласти для сучасного українця тривожну валізку. Станом на сьогодні чого тільки туди не напхано. Присутній навіть вщент забитий холодильник, з інструкцією до кожного продукту.

Сумуєте? Ось вам мигдаль із медом. Це підвищить синтез серотоніну в кишківнику. Крутить живіт? Дотримуйтесь правила "здорової тарілки": половина раціону – овочі та фрукти. Овочі, звичайно, краще приправити оливковою олією.

Не допомогло? Тоді варто випити від діареї щось там дуже корисне на основі якоїсь "сахароміцети".

Вітаміни корисні. Секс зменшує стрес. Кава та алкоголь погіршують сон. Колись у радянських їдальнях вивішували плакати на кшталт: "Комахи – переносники заразних хвороб". Або: "Мийте руки перед тим, як їсти". Чим не тема для рубрики "Життя"?

На відміну від плакатного агітпропу, сучасний інформаційний фастфуд обґрунтує ці твердження останніми даними доказової медицини. Тобто обвішає банальні тези не менш банальними коментарями науковців.

Такі поради можуть бути корисні, а подібні статті – інформативні. Водночас складається враження, що у цій фантастично великій тривожній валізі досі чогось не вистачає. Чогось такого, без чого всі ці ящики з фруктами не мають сенсу. Відсутня якась крихітна потаємна дрібничка: написаний від руки віршик, молитовник, недочитана книжка…

Виникає відчуття, що замість відповіді на базове питання, – як не зламатися під час війни, – нам намагаються продати дуже багато безглуздих слів і коментарів експертів під загальним грифом "доказова наука".

Мейнстримний культ науковості спантеличує, створює димову завісу, приховуючи безодню.

Бо що можуть розказати нам про нас, про світ і про наше місце в ньому доказові науки? Про те, що зранку треба чистити зуби? Не тільки. Є й цікавіші "новини". Якщо описувати досягнення емпіричної науки у популярній формі, життя – це випадкова пліснява, що обліпила каменюку середніх розмірів. Каменюка несеться у космічну пітьму з орбітальною швидкістю 30 км за секунду серед байдужих зірок. В загальних рисах, це все.

Що таке любов? Випадковий синтез речовин у вологій плісняві під назвою "гормон окситоцин".

Що таке щастя? Дофаміни, ендорфіни…

А гідність? Достатня кількість серотоніну.

Емпатія, людяність, самопожертва? Скупчення дзеркальних нейронів у мозку деяких організмів.

В чому сенс цих біохімічних процесів?

Тут вже починається спектр питань, на які в емпіричної науки не існує не тільки відповідей, а навіть притомних гіпотез. Під час війни ми щодня стикаємося з неймовірними явищами, для опису яких у доказової науки немає навіть слів.

Що таке, з наукової точки зору, гріх? І ширше – "колективний гріх"? Колективний гріх сусідньої держави щодня руйнує наше життя. То що це таке? Кожен звук сирени звучить як термінове питання про сенс життя. То в чому він?

У закутках наукових лабораторій за бажання можна знайти беззмістовні методички, з яких випливатиме, що добро, зло, гріх і таке інше – гносеологічні, етичні та міфологічні категорії. Не реальність, а категорії. Тобто абстрактні фігури мислення.

Це при тому, що майже кожне людське серце під час життєвих випробувань, перед лицем смерті, відчуває, що за цими поняттями криється жива та аж занадто справжня реальність. Ще мить – і істина відкриється перед кожним. Мигдаль із медом тут не допоможуть.

Емпіричні, експериментальні й доказові науки нічого не знають про цю реальність. Але є одне виключення: психологи іноді говорять щось таке, що здатне торкнути. Як їм це вдається?

Тут варто відкрити одну таїну, яку береже від сторонніх очей ця категорія "наукових експертів". Значна частина психотерапевтичних знань і практик не спираються на дані доказової медицини. Вони взагалі можуть не мати відношення до емпіричної науки. З одного боку, це слабкість психологічних шкіл, бо відкриває до них дорогу шарлатанам. З іншого – сила, бо це дає їм доступ до забутих істин.

Більш ніж наполовину психологія – філософська дисципліна. А багато філософських галузей та дисциплін у своїх висновках спираються не на емпіричні дані, а на систематизацію знань, інтуїції та логічні моделі. Це не означає, що висновки філософів менш вагомі, ніж висновки лабораторних науковців. З історичної точки зору, сучасна наука – це горобець, тоді як філософія – тисячолітній птах Гамаюн.

Психоаналітичні школи Фройда і Юнга побудовані радше на гіпотезах, ніж на досягненнях доказової психіатрії. Батько когнітивно-поведінкової психотерапії, американський психіатр Аарон Бек, був послідовником стоїцизму – античної філософії. У своїх працях він посилався на вчення древніх мудреців, зокрема на Сенеку. Давньоримський філософ вважав, що Всесвіт розумний, а природа сповнена любові.

Психотерапевтичні методи також не є винаходами сучасних науковців. Аутотренінги, транси, медитації, дихальні техніки та навіть деякі гімнастичні вправи – не що інше, як запозичення східних духовних або молитовних практик. Вони з’явилися, коли людство ще нічого не знало про науку.

Особливо цікавою в наш час може бути екзистенціальна психотерапія. Її суть у тому, щоб змусити пацієнта зробити той чи інший важливий вибір у своєму житті й бути відповідальним за цей вибір. Цей терапевтичний напрямок розвинувся після Другої світової війни. І розробляли його психіатри, які пройшли крізь концтабори (Віктор Франкл) або допомагали розв'язувати психологічні проблеми колишнім в’язням концтаборів (Антоній Кемпінський).

Екзистенціальні психотерапевти дещо чули про Бога. Відправною точкою цього методу стало вчення християнського філософа-містика Серена К’єркегора, який осмислював такі стани як страх, тривога, відчай, журба, передчуття смерті. За К’єркегором, ці стани є етапами у можливому наближенні людини до Бога – підготовка до зустрічі.

З великою ймовірністю, екзистенціальний психотерапевт не кинеться глушити журбу пацієнта гідазепамом, а спробує допомогти йому зрозуміти, що її викликало? Докори сумління, страх зробити життєвий вибір тощо.

Для екзистенціального психотерапевта не очевидно, що стан журби гірший чи кращий за стан ейфорії. Навіть у стражданнях багато сенсу. Або навіть так: в першу чергу – в стражданнях. Чи варто шукати щастя під час війни? Не факт. Кожному стану – своє місце на життєвому шляху.

Що ж стосується щастя, в екзистенціальної психотерапії є один невеличкий лайфхак, що одночасно стосується і щастя, і виживання (залежно від ситуації). Вижити у скрутні моменти або полегшити ці моменти допомагає бажання зробити щось дуже важливе після того, як випробування мине. Також бажано, щоб це бажання було не егоїстичним, а стосувалося людства, сім’ї або коханої людини. Віктор Франкл формулював цей принцип так: "Двері у щастя відкриваються назовні".

Це все до того, що крім холодильника, у тривожній валізці варто тримати щось таке, що нагадує людині про іншу реальність: молитовник, торішній гербарій, фото близьких, щоденник, ненаписану книжку, недочитану книжку…

27-річний львівський доброволець Артемій Димид взяв із собою на війну томик Сенеки "Моральні листи до Луцілія". І читав у хвилини відпочинку, підкреслюючи деякі висловлювання. Зокрема, таке: "З будь-якого закутка можна спрямуватись до неба. Піднімись лишень".

Доказова медицина, коли вона безсила, має йти геть разом з усіма своїми скальпелями, пігулками та рекомендаціями. Бо настає мить, коли на сцену виходить хтось інший.

Наприкінці червня 2022-го у Львові, у гарнізонній церкві Петра і Павла, українська іконописиця Іванна Димид-Крип’якевич співала колискову. Над труною сина – 27-річного Артемія Димида.

"З будь-якого закутка можна спрямуватись до неба. Піднімись лишень…". У такі миті людське серце стає таємним джерелом знань. Через біль воно отримує щось дуже цінне. Останній доказ. Останній доказ існування Бога.

Дмитро Фионик редактор LIGA.net