Новини науки

Професор Сем Шустер з Університету Ньюкасла вирішив проаналізувати, як виявляється почуття гумору у чоловіків і жінок та як воно залежить від віку людини.

Свої висновки науковець ґрунтував на досить своєрідному матеріалі: він питав людей, що катаються на одноколісних велосипедах, про те, як їх сприймають глядачі.

Одноколісний велосипед багато хто з нас вважає клоунським обладунком. Чоловічок виїжджає на дивному механізмі на арену і починає смішити: падати з велосипеда, пускати воду з очей, плутатися у власних черевиках тощо.

Моноцикли практикують й інші артисти, але асоціація з клоуном така велика, що навіть звичайна людина, виїжджаючи в парк на цьому пристрої, ризикує перетворитися на "клоуна на годину".

Професор Шустер опитав кілька десятків різностатевих моноциклістів по всьому світу у віці від 15 до 69 років, зі стажем роботи з моноциклом від 2 до 40 років, повідомляє "Компьюлента".

У статті, опублікованій в Journal of Psychology Research and Behaviour Management, він пише, що йому вдалося виявити кілька закономірностей у поведінці людей, що спостерігають за людиною на моноциклі, і ці закономірності не залежать від соціального стану чи культурної належності глядача.

Жінки, за словами психолога, коментують видовище доброзичливо, вони доброзичливі до людини, яка вчиняє дивовижну поїздку на дивовижному пристрої.

Малі діти, побачивши одноколісного велосипеда, демонструють непідробний інтерес – що теж зрозуміло.

Але от з дорослішими хлопчиками і чоловіками є проблема. У хлопчиків невинний дитячий інтерес щодо подій стає все більш агресивним, вони починають сміятися й ображати людину, котра їде на моноциклі, кричать услід, щоб він швидше падав і навіть роблять для цього деякі зусилля, в буквальному сенсі вставляючи палиці в колеса.

Дорослі чоловіки, ясна річ, поводяться пристойніше, але агресія все одно проривається крізь суспільно-лицемірну маску, і вони всіляко намагаються пожартувати на тему моноцикла і моноцикліста.

На думку науковця, агресивна реакція хлопчиків пов'язана з роботою чоловічих статевих гормонів, а гумор є лише формою, в яку виливається агресія, не здатна знайти собі виходу.

Поки хлопчик не володіє соціальними навичками, його ставлення до "клоуна" виявляється найбезпосереднішим чином, але в міру дорослішання йому доводиться відшліфовувати почуття гумору.

Загалом можна сказати, що кожен чоловік насправді ненавидить клоуна, доходить висновку дослідник.

Шустер має й інші тлумачення для своєї теорії. Приміром, вважається, що сміх безпосередньо пов'язаний з лоскотом.

Професор вказує на те, що з нейрофізіологічного погляду лоскіт є больовим відчуттям, а причину болю можна усунути нападом – ось і "місток" для агресії.

На агресивне походження гумору, на думку дослідника, вказують і суперечки, пересипані жартами щодо особистості та ідей противника: з'ясувати стосунки безпосередньо немає жодної можливості, зате можна символічно здолати ворога, висміявши його.

Зазначимо, за даними іспанських науковців, анекдоти про білявок і решта сексистських жартів допомагають чоловікам виправдовувати насильство над жінками. Надто ж - чоловікам із психологією мачо, і тим, хто схильний до агресії.

До речі, у 2009 році італійський уряд вирішив надати два мільйони євро на здійснення програми "клоунотерапії" в лікарнях, де проходять лікування маленькі пацієнти. Ініціатива з наукового погляду обґрунтовує ефективність методу лікування сміхом.