Новини науки

Серія вивержень вулканів в середині XIII століття могла бути одним із спускових механізмів "малого льодовикового періоду" - епохи сильного похолодання клімату в пізньому Середньовіччі і в Новому часі, заявляють американські геофізики, повідомляє РИА "Новости" з посиланням на статтю в журналі Geophysical Research Letters.

На сьогодні точні часові рамки цього періоду похолодання не встановлено. Згідно з офіційним визначенням NASA, малий льодовиковий період тривав з короткими теплими "перервами" з 1550-го по 1850 рік.

Більшість кліматологів і геофізиків пов'язують його активну фазу з падінням сонячної активності в період від 1640-го по 1710 рік, яке отримало назву Маундерівський мінімум. Тим не менш, існування інших причин і меж цієї епохи не відкидаються.

Група науковців під керівництвом Гіффорда Міллера (Gifford Miller) з Університету штату Колорадо в місті Боулдер (США) виявила одну з можливих причин цього явища - серію вивержень вулканів, - вивчивши залишки рослин, які зберігалися в льодовиках острова Баффінова земля ще й донині.

Як зазначають дослідники, багато європейських хронік часів Середньовіччя містять в собі згадки про низку надзвичайно холодних осеней і зим, які знищили врожай і принесли з собою "Великий голод" 1315-1317 років.

Після цього настав період різкого похолодання клімату - на Північну Скандинавію почали наступати льодовики, в Італії з'явився сніг, а в Шотландії та Англії річки почали замерзати в зимовий час, чого не спостерігалося раніше.

У своїй роботі науковці вивчили 94 фрагменти викопного моху, вік яких був в межах з 800-го по 2000 рік нашої ери. Велика частина залишків рослин припадала на кінець XIII століття і початок XIV століття. Це вказує на те, що в ту епоху кліматичні умови різко погіршилися, що призвело до майже одночасної загибелі рослин і їхнього поховання під товщею льодовика.

Потім дослідники проаналізували мінеральний склад льодовикових відкладень цього періоду, здобутих біля берегів Ісландії і островів Канадського арктичного архіпелагу. Ці відкладення вказали на припинення танення льодовиків і їхнє поступове розростання в наступні століття.

Початок розростання льодовиків відповідає за часом залягання чотирьом шарам вулканічної сірки, які були знайдені в інших ділянках земних надр.

За розрахунками дослідників, ці виверження сталися приблизно за 50 років до початку похолодань у тропічній частині земної кулі. Науковці припустили, що саме ці катаклізми стали причиною "малого льодовикового періоду".

Для перевірки цієї гіпотези науковці використовували одну з кліматичних моделей, використаних для підготовки доповідей Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC), пристосувавши її для реконструкції клімату Середніх віків.

Як додатковий чинник учені додали в неї чотири виверження вулканів у другій половині XIII століття і простежили за розвитком подій в наступні 500 років.

Зі слів геофізиків, поява великої кількості частинок сажі і наступне зниження середньорічних температур повітря порушило роботу течій в Атлантичному океані, які керують перенесенням тепла з тропіків в середні широти.

Порушення їхньої роботи стало причиною поступового згасання їхньої активності і подальшого падіння температур.

Як стверджують Міллер і його колеги, чергова серія вивержень і зниження сонячної активності в середині XV століття посилили цей ефект і продовжили тривалість "малого льодовикового періоду" до XIX століття.