Новини науки

Про акул, які "сяють" відомо ще з 18 століття, але раніше нікому не вдавалося зустріти їх живими й осяйними.

Акули, що світяться в темряві, не є єдиними біолюмінесцентними представниками свого виду — таку особливість має приблизно кожен десятий вид. Але кайтфінові акули (Dalatias licha) все ж таки вважаються чимось на кшталт Святого Ґрааля підводного світу — перші згадки про них з'явилися понад 200 років тому, але живими й такими, що світяться, їх так і не бачили, пише The Guardian.

За словами співавтора дослідження, біолога з Католицького університету Лувена в Бельгії Жерома Маллефета, кайтфінові акули були для нього "одним зі Святих Ґраалей", вчений мріяв зустріти колись цього гігантського біолюмінесцентного хижака. Ранні дослідження 1980-х років показали, що ці морські жителі здатні досягати в довжину близько 1,8 метра, а їх органи здатні випромінювати світло в їх коричневій шкірі.

Мрія Маллефета збулася в січні 2020 року, тоді вчені вперше змогли спостерігати цих чарівних створінь живими й такими, що світяться у темноті. Команда знаходилася на борту рибальського дослідницького судна за 1,5 тисячі кілометрів від Нової Зеландії. Вони використовували тралову сітку комерційного масштабу для вивчення видів, що у сутінковій зоні океану, на глибині близько 800 метрів.

Попередні дослідження в цих водах не раз виловлювали кайтфінових акул, проте Маллефет став першим, кому вдалося акуратно перевести акул у затемнене приміщення. Приглушивши світло, він побачив, як тіла живих акул мерехтять синьо-зеленим світлом.

Цікаво, що різні види акул по-різному використовують світло для виживання та спілкування. Одні підсвічують шипи на спині, щоб відлякати хижаків. Інші самці використовують сяяння, щоб залучити партнерку. Треті — підсвічують животи, щоб сховатися від хижаків, зливаючись із блакитним світлом із поверхні.

Однак кайтфінові акули досягають у довжину близько 1,8 метра, а тому їм не варто особливо перейматися іншими хижаками. На думку Маллефета, нижня частина цих акул, що світиться, здатна висвітлювати морське дно, допомагаючи їм полювати, а також непомітно підкрадатися до видобутку.

Підтвердженням тому є виявлені раніше кайтфіни, в шлунках яких знайшли набагато рухливіших акул. Вчені відзначають, що представники цього виду справжні "равлики" серед родичів — щоб подолати відстань у 100 метрів їм потрібно понад 10 хвилин. Дослідники вважають, що ці хижаки повільно ковзають по сутінковій зоні та здійснюють раптові атаки.

Біолюмінесценція в акул контролюється гормонами. Щоб випромінювати світло, вони використовують крихітні чашоподібні структури (фотофори), що всіють шкіру. Усередині них знаходяться світловипромінювальні осередки, а лінза зверху дозволяє спрямувати світло назовні.

Вченим вдалося дізнатися, що акули використовують щонайменше 2-3 гормони, щоб викликати або сповільнити свічення. Це досить повільний процес, який дозволяє акулам світитись протягом кількох годин.

За словами Маллефета, основною загадкою все ще є питання, як кайтфіновим акулам вдається випромінювати світло. Дослідники сподіваються знайти відповідь на це питання у найближчому майбутньому.