Новини науки

Термін "мумія" часто використовується для опису динозаврів зі скам'янілою шкірою. Зазвичай вважається, що такі скам'янілості утворюються лише у виняткових обставинах, і що для того, аби шкіра скам'яніла, тіло повинно бути захищеним від поїдання і розкладання шляхом швидкого поховання або висушування. Про це повідомляє Forbes.

У новому дослідженні вчені Університету Теннессі-Кноксвілл поєднали дані про скам'янілості зі спостереженнями за сучасними тілами тварин, щоб запропонувати нове пояснення того, як можуть утворюватися такі "мумії".

Експерти вивчили едмонтозавра на ім'я Дакота, у якого збереглися великі ділянки висохлої, блискучої та "здутої" шкіри на кінцівках та хвості.

Дослідники знайшли сліди укусів на шкірі динозавра. Це перші приклади нешкідливих пошкоджень хижаків на шкірі викопного динозавра. Також, це свідчення того, що тіло динозавра не було захищено від падальників, але все одно стало мумією. Сучасні падальники та редуценти зазвичай поїдають м'які внутрішні тканини за допомогою укусів або розривів тіл тварин. Це створює отвори в тілах, через які можуть виходити рідини та гази. Також безхребетні та мікроби використовують ці отвори для доступу до внутрішніх тканин, що прискорює розкладання.

При цьому, видалення внутрішніх м'яких тканин і дренаж рідин та газів, пов'язаних з розкладанням, дозволяє м'яким зовнішнім тканинам швидко висохнути. Такий процес сприяє більш тривалому збереженню шкіри та інших стійких м'яких тканин до можливого поховання та скам'яніння. На підставі наявних геологічних даних, вчені припускають, що скам'яніння Дакоти відбулося наступним чином: після того, як тварина померла, її тіло розірвала зграя крокодилів, які розкрили тушу, що, в результаті, заселилася мухами і жуками, які зчищають кістки і шкіру з плоті, що гниє.

Науковці наголошують, що таке неповне очищення оголило внутрішню частину шкірної тканини, після чого зовнішні шари стали повільно висихати. Підлеглі кістки запобігли надто сильному стиску порожнього корпусу, зберігши більш тонкі деталі лускатої шкіри.

Муміфіковані рештки були поховані під шаром бруду, можливо, внаслідок раптової повені, і рідини за допомогою циркулювання відклали мінерали, замінивши м'які тканини, що залишилися, і зберігши зліпок у скелі.

"Цей процес характерний для сучасних тіл і пояснює, як мумії динозаврів могли формуватися за відносно звичайних обставин", — кажуть вчені.

Едмонтозавр — рід качконосих динозаврів. Добре збережені скам'янілі рештки знайдені в західній частині Північної Америки (виявлено також кілька скам'янілих мумій) у відкладах віком від 73—65,5 млн років.

Класифікується як "гадрозавр" (підродина гадрозаврідів без гребеня); тісно пов'язаний з родом "анатотітан": іноді припускають, що це синоніми. Едмонтозавр — один з найбільших гадрозаврідів: довжина до 13 метрів, маса приблизно 4 тони.

Едмонтозавра відкрито й вивчено у 1917 році, за рештками, виявленими на півдні Канади. Раніше деякі види виділялися в окремі роди: Claosaurus, Thespesius, Trachodon, а також Anatosaurus.

Едмонтозавр був широко розповсюджений по всій західній частині Північної Америки. Вивчення порід, в яких він був знайдений, дозволяє припустити, що він жив на прибережній рівнині. Едмонтозавр був травоїдним, пересувався в основному на чотирьох ногах, але при необхідності міг підніматися на дві.