На поверхні Бетельгейзе знайшли гарячі області, одна з яких не зникала щонайменше сім років
Бетельгейзе знову дала астрономам привід переглянути уявлення про поверхню червоних надгігантів. Спостереження ALMA показали на зорі яскраві гарячі області, причому одна з них залишалася помітною щонайменше сім років.
Температура цієї ділянки приблизно на 800 K перевищувала навколишню область. Для зорі, поверхня якої постійно змінюється через гігантські конвективні комірки, така довговічність виглядає несподівано.
Бетельгейзе не має спокійної поверхні
Це червоний надгігант наприкінці життя, у сотні разів більший за Сонце. Речовина в його зовнішніх шарах активно перемішується, утворюючи величезні конвективні структури.
На Сонці гранули існують хвилини, але масштаб Бетельгейзе настільки великий, що окремі структури можуть бути співмірними з орбітою планет.
Довгоживуча гаряча область може бути пов’язана з особливо стабільним потоком речовини, магнітною активністю або взаємодією конвекції з обертанням зорі.
Чому це важливо для втрати маси
Бетельгейзе поступово скидає зовнішні шари в космос. Нерівномірне нагрівання може визначати, з яких ділянок газ найефективніше виривається назовні.
Такі процеси формують навколозоряну оболонку й зрештою впливають на середовище, в якому відбудеться майбутній вибух наднової.
ALMA спостерігає міліметрове випромінювання і дозволяє заглядати у шари атмосфери, які важко досліджувати звичайними оптичними телескопами.
Нова робота показує, що Бетельгейзе — не просто «велика червона куля», а складна, асиметрична й довгоживучо структурована зоря. Саме такі деталі допомагають зрозуміти останні етапи життя наймасивніших світил.
Подальші багаторічні карти покажуть, чи гаряча область справді прив’язана до певної довготи зорі, чи повільно мігрує разом із великими конвективними потоками.
Бетельгейзе особливо зручна для таких досліджень через відносну близькість і величезний кутовий розмір. Це одна з небагатьох зір, поверхню якої можна не просто описувати усередненим спектром, а реально картувати. Тому її довгоживучі плями стають прямим тестом моделей конвекції в надгігантах.
Подальші багаторічні карти покажуть, чи гаряча область справді прив’язана до певної довготи зорі, чи повільно мігрує разом із великими конвективними потоками.
