Chandra відкрила новий клас «гіпермʼяких» рентгенівських джерел у шести галактиках
Аналіз архівних даних рентгенівської обсерваторії Chandra привів до відкриття нового класу космічних джерел. Астрономи назвали їх hypersoft X-ray sources — гіпермʼякими рентгенівськими джерелами, оскільки більша частина їхньої енергії припадає на дуже низькоенергетичний край рентгенівського діапазону.
У шести галактиках команда знайшла 84 такі обʼєкти. Серед досліджених систем були спіральні Андромеда й M101, а також чотири еліптичні галактики.
Обʼєкти слабкі для Chandra, але можуть бути дуже енергетичними
Незвичність класу полягає в тому, що стандартні рентгенівські спостереження бачать лише невелику частину їхньої повної енергії. Значна частина випромінювання, ймовірно, лежить у крайньому ультрафіолеті — діапазоні, який важко досліджувати напряму через поглинання міжзоряним газом.
Тому джерело може здаватися відносно тьмяним у рентгені, хоча фактично випромінює дуже велику потужність у сусідньому спектральному діапазоні.
Гіпермʼякі джерела зустрічаються і в областях активного зореутворення, і серед старих зоряних популяцій. Це вже натякає, що за одним спостережуваним класом, найімовірніше, ховається кілька різних фізичних типів систем.
Серед кандидатів — білі карлики, нейтронні зорі та чорні діри
Одна з можливостей — білі карлики, які активно поглинають речовину зорі-компаньйона. Частина джерел може бути залишками нових, що ще довго випромінюють після спалаху.
Для інших обʼєктів не виключені акреційні чорні діри або нейтронні зорі. У всіх випадках центральним механізмом може бути дуже гаряча речовина, яка падає на компактний обʼєкт.
Відкриття важливе ще й тому, що прихована популяція сильних ультрафіолетових джерел може впливати на газ у галактиках. Вони здатні іонізувати навколишнє середовище значно сильніше, ніж можна було оцінити лише за звичайними рентгенівськими каталогами.
Наступне завдання — розділити новий клас на фізичні підтипи. Для цього потрібні оптичні, ультрафіолетові та часові спостереження, які покажуть, чи змінюється яскравість і які зоряні компаньйони повʼязані з кожним джерелом.
Окреме питання — скільки таких джерел залишилося непоміченими. Через поглинання низькоенергетичних рентгенівських фотонів у нашій Галактиці й міжзоряному середовищі подібні системи легко випадають із звичайних оглядів. Тепер, коли їхні спектральні ознаки визначені, старі архіви можна переглядати цілеспрямовано.
