Бразильські ліси поступово втрачають здатність бути поглиначами вуглецю
Ліси Бразилії залишаються величезним резервуаром вуглецю, але їхня здатність щороку поглинати додатковий CO₂ слабшає. Довгострокові спостереження на 49 ділянках тропічних і субтропічних лісів показали одночасне зниження надземного вуглецевого поглинання та спрощення біологічного різноманіття.
Це важливий сигнал, адже кліматичні сценарії часто припускають, що великі ліси й надалі забиратимуть значну частину людських викидів із атмосфери.
Менше різноманіття — менше функціональної стійкості
Дослідники оцінювали не лише кількість видів, а три рівні різноманіття: таксономічне, функціональне та філогенетичне.
Таксономічне показує, скільки різних видів присутні. Функціональне відображає різницю в їхніх властивостях — швидкості росту, густині деревини, стратегіях використання води. Філогенетичне описує еволюційну віддаленість між видами.
Коли всі три компоненти спрощуються, ліс втрачає частину «страховки»: різні види вже не так ефективно компенсують слабкість один одного під час посух, спеки або інших стресів.
Поглинач не є постійною властивістю
Ліс накопичує вуглець, якщо ріст живих дерев перевищує втрати через загибель, розкладання й пожежі. Якщо дерева ростуть повільніше або смертність підвищується, чистий баланс слабшає.
Саме це спостерігають на частині бразильських ділянок. Причини можуть включати потепління, частіші посухи, фрагментацію лісів та довготривалі зміни складу деревних угруповань.
Робота не означає, що всі бразильські ліси вже стали джерелом CO₂. Багато ділянок усе ще накопичують вуглець. Але сила цього природного поглинача зменшується.
Це має пряме значення для кліматичної політики. Не можна розраховувати, що ліс автоматично компенсуватиме дедалі більші викиди лише тому, що він існує.
Збереження різноманіття стає не лише природоохоронною метою, а й частиною кліматичної стратегії: складніший і функціонально різноманітніший ліс має більше шансів залишатися стабільним поглиначем вуглецю в умовах швидких змін клімату.
Спрощення складу лісу може створювати замкнене коло. Якщо частіше виживають лише кілька видів, стійких до спеки, функціональне різноманіття зменшується. У наступну екстремальну посуху екосистема має менше різних стратегій виживання, а отже, ризик подальшої втрати біомаси стає ще вищим.
