Стрес не робить людей просто егоїстичнішими: до оцінювача й потенційного союзника ми реагуємо по-різному
Чи робить стрес людину більш егоїстичною, чи навпаки змушує шукати підтримку? Попередні дослідження давали суперечливі відповіді. Нова робота показує, що обидва ефекти можуть бути правильними — усе залежить від того, ким є інша людина в ситуації.
Учасників піддавали соціальному стресу й після цього оцінювали їхню поведінку щодо різних партнерів. Важливим виявився соціальний статус співрозмовника: оцінювач сприймався як частина загрози, а інший учасник — як можливий союзник.
До джерела загрози — захист, до союзника — кооперація
Під стресом учасники були менш просоціальними щодо людини, яка їх оцінювала. Це узгоджується з реакцією «бий або тікай», коли ресурси спрямовуються на самозахист.
Водночас у взаємодії з потенційним союзником просоціальна поведінка не знижувалася так само. Це відповідає моделі tend-and-befriend, за якою люди в стресових умовах можуть активніше шукати підтримку й соціальну кооперацію.
Отже, стрес не просто підвищує або знижує доброзичливість. Він змінює соціальну карту ситуації: хто є загрозою, а хто може допомогти.
Контекст пояснює частину суперечностей у старих дослідженнях
Якщо різні експерименти використовували різні ролі партнерів, вони могли отримувати протилежні результати без реальної суперечності. Одна й та сама людина під стресом може бути менш щедрою до оцінювача й водночас більш орієнтованою на підтримку серед рівних.
Практичний висновок важливий для команд, навчання та роботи: реакція на стрес залежить не лише від інтенсивності напруження, а й від того, як людина інтерпретує соціальну роль інших.
Це також показує, чому підтримувальна атмосфера під час складних завдань може змінювати поведінку. Якщо колеги сприймаються як ресурс, а не як додаткові судді, соціальна кооперація має більше шансів зберегтися.
Фізіологічні показники додатково підтвердили, що учасники справді перебували в стресовому стані. Це важливо, оскільки без такої перевірки зміни поведінки можна було б пояснити лише особливостями задачі або очікуваннями.
Автори вважають, що майбутні дослідження мають точніше розділяти соціальні ролі партнерів. Поняття «просоціальна поведінка під стресом» надто широке, якщо не враховувати, чи бачить людина перед собою конкурента, суддю, незнайомця або потенційного союзника.
