Різке танення вічної мерзлоти на Тибетському плато викидає особливо багато метану
Вічна мерзлота руйнується не лише поступово. У багатьох місцях лід усередині ґрунту тане настільки швидко, що поверхня просідає й утворює термокарстові обвали. Нове дослідження Тибетського плато показало: саме такі порушені ділянки можуть викидати особливо багато метану.
Після обвалу змінюється вся мікросистема
Коли мерзлий ґрунт просідає, на поверхню виходить органічна речовина, яка була заморожена роками або століттями. Вона стає доступною для мікробного розкладання.
У западинах часто накопичується вода й створюються безкисневі умови, де метаногенні мікроорганізми особливо активні. Тому один квадратний метр зруйнованої мерзлоти може працювати зовсім не так, як сусідня стабільна ділянка.
Польові вимірювання показали вищі потоки CH₄ у зонах термокарсту, а супутникове картування допомогло оцінити масштаб таких форм рельєфу.
Чому раптове відтавання складне для моделей
Поступове відтавання можна частково прогнозувати через температуру ґрунту. Термокарст складніший, бо невелика територія за короткий час переходить у зовсім інший водний і мікробний режим.
Метан живе в атмосфері коротше за CO₂, але має значно сильніший парниковий ефект на коротких часових масштабах, тому локальні гарячі точки мають значення.
Картування термокарсту з супутників у поєднанні з польовими газовими вимірюваннями може значно покращити регіональні оцінки метану, які нині часто усереднюють стабільні та зруйновані ділянки.
Майбутнє вічної мерзлоти залежить не тільки від того, наскільки глибоко відтане ґрунт, а й від того, де система перейде поріг стабільності та почне фізично руйнуватися.
Супутникове картування термокарсту варто поєднувати з польовими газовими камерами. Супутник добре показує, де поверхня просіла, але не вимірює безпосередньо, скільки метану виходить із конкретної западини.
Зіставлення двох типів даних дозволить перетворити карту обвалів на карту реальних викидів. Це особливо важливо для Тибетського плато, де величезна площа й складний рельєф роблять суцільні наземні вимірювання практично неможливими.
