Нові рештки підтвердили: Homo erectus жив у Південній Африці вже близько 2 мільйонів років тому
Нові знахідки з південноафриканського комплексу Дрімолен зміцнюють ідею, що Homo erectus зʼявився на півдні Африки приблизно два мільйони років тому — раніше, ніж довгий час вважалося.
Палеоантропологи описали 18 нових решток гомінінів, серед яких є ще один фрагмент черепа, віднесений до Homo erectus. Це важливо, тому що рання присутність виду в регіоні раніше спиралася на дуже обмежений матеріал.
Дрімолен зберіг одразу кілька ліній людської еволюції
Південна Африка близько двох мільйонів років тому була місцем співіснування кількох різних гомінінів. У тих самих або близьких за віком відкладах знаходять Paranthropus robustus та ранніх представників роду Homo.
Це показує, що еволюція людини не була послідовною заміною одного виду іншим. Різні лінії могли жити поруч, використовувати частково різні ресурси й адаптуватися до одного ландшафту по-своєму.
Новий матеріал також допомагає краще оцінити мінливість раннього Homo erectus. За кількома черепами легше відрізнити справжні видові ознаки від індивідуальної або вікової варіації.
Рання дата змінює сценарії розселення
Homo erectus відомий із Африки та Євразії і став одним із найуспішніших ранніх представників людської лінії. Якщо він уже був у Південній Африці близько двох мільйонів років тому, його географічна історія могла бути швидшою й складнішою.
Це також підсилює питання про те, де саме виник вид. Східна Африка традиційно відіграє центральну роль у таких сценаріях, але південні знахідки показують, що рання еволюція Homo охоплювала широку територію.
Датування печерних відкладів залишається складним, тому кожна нова скамʼянілість із добре визначеним геологічним контекстом особливо цінна.
Дрімолен поступово перетворюється на одне з ключових місць для розуміння переходу від австралопітеків і парантропів до ранніх людей із більш сучасними пропорціями тіла й способами пересування.
Кожен новий фрагмент із Дрімолену важливий ще й тому, що печерні відклади зберігають дуже нерівномірну вибірку. Наявність другого незалежного зразка Homo erectus суттєво зменшує ймовірність того, що попередня знахідка була випадковою або неправильно визначеною.
Новий набір решток також допомагає краще порівнювати розміри черепа, форму щелеп і темпи розвитку різних гомінінів, які жили поруч. Чим повнішою стає серія знахідок, тим менше доводиться покладатися на реконструкції за одиничними фрагментами.
