Новини науки

У листі, написаному більше тисячі років тому, розказано про те, в яких умовах утримувалися ув’язнені в Аббасидському халіфаті і на що вони були готові, щоб вийти з в’язниці.

Джелле Брюнінг (Jelle Bruning), історик з Лейденського університету (Нідерланди), виявив у фондах бібліотеки рідкісних книг і рукописів Єльського університету (Beinecke Rare Book and Manuscript Library) послання на папірусі. Відповідна робота опублікована в Journal of the Royal Asiatic Society.

Брюнінг датував лист кінцем IX – початком X століття, місце написання — Єгипет. У цей час Єгипет — частина Аббасидського (або Багдадського) халіфату. Це теократична держава, що існувала на територіях сучасних арабських країн Азії, частини Середньої Азії і Північної Африки, в тому числі Єгипту. Вона з’явилася в 750 році, коли династія Аббасидів, вміло використовуючи міжусобні конфлікти, повалила Халіфа з династії Омейядів.

Але те, що згубило Омейядів, завдало шкоди і новим правителям халіфату: до періоду, коли був написаний досліджуваний лист, держава поступово розвалювалася на частини через занадто велику кількість претендентів на трон.

Невідомий автор писав з в’язниці в Єгипті, де він і дев’ять його товаришів перебували у вкрай важких умовах:

"Ти знаєш, що нам довелося пережити через ув’язнення і лиха, в яких ми знаходимося. У нас досі відібрано майно, всі наші багатства відібрані. Немає нікого, хто б піклувався або пам’ятав про нас. Ми потребували тебе, щоб ти нагадав Абу аль-Хаку – хай продовжить Аллах його життя – про нашу справу і повідомив йому про наше становище. Ми – покірні слуги, числом десять. Деякі з нас — раби, інші – вільні. Ми (вільні. — прима. ред.) зробимо себе рабами, щоб він захотів володіти нами, а ви поспішіть розібратися з нашою справою, щоб ми звільнилися від того тяжкого становища, в якому знаходимося. Від милостині, яку нам дали, нічого не залишилося. Ми як і раніше жебраки, і нікому нас годувати і одягати".

Далі в листі міститься ще одне прохання надіслати гроші, а також питання про те, чи немає у одержувача новин про жінку на ім’я Сутайт, яку автор називає «моєю покровителькою» — можливо, щоб вона теж могла надати допомогу.

Автор роботи пояснив, що нам багато чого невідомо з цього листа: ні ім’я людини, який написав його, ні адресата, ні те, що сталося потім. Лист дійсно схожий не тільки на прохання дати грошей, але і на прохання про сприяння. Передбачалося, що адресат зв’яжеться з таким собі Абу аль-Хаком, який допоможе цим людям. Причому заради цього ті, хто ще вільні, готові стати рабами.

За словами Брюнінга, це дуже дивна пропозиція. Річ у тім, що, згідно з ісламськими законами, вільний мусульманин не міг добровільно стати рабом. Але вчений підкреслив, що ті ж самі ісламські закони наказують хороше поводження з ув’язненими — чого насправді не відбувалося.

Вчений пояснив, що стан єгипетських в’язниць після того, як впала Римська імперія, став жахливим. Історичні джерела свідчать про те, що для колективних камер були характерні серйозна антисанітарія, велика кількість паразитів і сильна розбещеність.

Але проблема була не тільки в антисанітарії. Тюремна влада не вважала за потрібне надмірно витрачатися на ув’язнених: зокрема, годувати їх і одягати. Якщо врахувати, що майно засудженого в халіфаті конфісковували, вижити у в’язниці могли лише ті люди, яким регулярно надавали підтримку близькі.

Судячи з відчайдушного тону листа, автор і його товариші дуже боялися, що помруть в цій в’язниці і ніхто не прийде на допомогу. Єдиним виходом із ситуації вони бачили рабство. Автор роботи пише про те, що якщо один закон (про хороше ставлення до ув’язнених) міг бути порушений, то що заважало порушити інший (про неможливість для мусульманина стати рабом)? Це досить значущий висновок, оскільки дотепер вважалося, що норма про неможливість перетворення мусульманина в раба була працюючою для всієї історії Арабського халіфату.

Більш того, Брюнінг знайшов інші випадки в середньовічній історії Єгипту, коли вільні люди переходили в рабство — причому без жодної в’язниці. У 1200-1202 роках в Єгипті вибухнули страшний голод і чума. До того періоду відносяться повідомлення про голодуючих жінок і дітей, готових стати рабами, — адже це означало, що їх будуть хоч якось годувати.