Новини науки

Автор “Мистецтва війни” стояв біля витоків цілої традиції використання вогню у військових цілях. Як тепер з’ясувалося, вона залишила незгладимий слід в екосистемах Євразії.

Численні дослідження засвідчили, що частота виникнення пожеж залежить від змін клімату та складу рослинності – але тільки доти, доки за справу не беруться люди. Господарська діяльність людини іноді була страшніше за зміни клімату: землеробство, скотарство, металургія вимагали нових площ і нових дров.

У журналі PNAS Nexus вийшла робота, автори якої вирішили дізнатися, чи впливала на частоту пожеж така сторона людської діяльності, як війна. Для цього вони проаналізували донні відкладення з гірського озера Тяньчі. Воно розташоване на північному заході Китаю, недалеко від основного маршруту Шовкового шляху.

Учені дослідили відкладення, які утворилися в озері за останні шість тисяч років, і порівняли дані з відомими змінами клімату за той самий період. Виявилося, у середньому та пізньому голоцені, аж до нашої ери, їхні вимірювання цілком збігаються з кліматичними прогнозами.

У середньому голоцені пожеж було мало, але вже до пізнього їхня кількість серйозно зростає. Причиною дослідники назвали зміну клімату – він ставав дедалі холоднішим і тому посушливим, – а також зміну рослинності, яка настала після цього (з’явилося багато сухої трави, яка легко займатиметься).

Але дві тисячі років тому щось сталося, і частота пожеж в околицях Тяньчі більше не показувала кореляцію зі зміною клімату. Автори нової роботи вважають, що це пов’язано з військовими традиціями стародавніх китайців.

Шовковий шлях був найважливішим сухопутним маршрутом у Євразії в історичний період. Китайські династичні правителі надавали великого значення його функціонуванню, щоб забезпечити безперебійне пересування і торгівлю між Сходом і Заходом. Це, своєю чергою, призводило до неминучих війн між різними державами вздовж Шовкового шляху.

А ще у V столітті до нашої ери військовий стратег Сунь-цзи, автор книги “Мистецтво війни”, радив максимально широко використовувати вогонь проти ворожих військ і припасів. До його порад прислухалися.

Поради Сунь-цзи вплинули на екологію сильніше, ніж клімат

Перший пік пожеж, жодним чином не пов’язаних із кліматичними змінами, відповідає династії Східна Хань (25-220 роки нашої ери), яка брала участь у 115 військових конфліктах із племенами куйсяо і цян. Із занепадом династії Східна Хань розпочалися нескінченні громадянські війни, повстання і заколоти, які часто зачіпали і досліджувані території, додаючи їй пожеж.

Другий пік пожеж припадає на період Східної Цзінь (317-420 роки нашої ери) та Північних і Південних династій (420-589 роки нашої ери), коли зафіксовано 182 і 96 воєн відповідно. У той період Китай перебував у хаосі: кордони змінювалися з частотою зміни правителя.

На східному відрізку Шовкового шляху існували кілька держав, включно з Цинь, Лян, Ся, Чжао, Цзінь, Туюхунь, Ді, Руран, Вей, Сун та інші, які постійно стикалися одна з одною. Крім завойовницьких і громадянських воєн, відбувалися селянські повстання.

Третій пік пожеж відповідає пізньому періоду династії Тан (755-907 роки нашої ери), яка активно воювала з корейською державою Когуре на північному сході і тюрками в Північному Китаї. Четвертий припадає на період правління династії Північна Сун (960-1127 роки). У цей час у Китаї з’явилася вогнепальна зброя, але поради Сунь-цзи залишалися актуальними і затребуваними.

П’ятий, найвищий пік пожеж, припав на період правління династії Мін (1368-1644 роки). Ця держава постійно вела оборонні війни проти кочівників з півночі. Щоб запобігти їхньому вторгненню, армія Мін взимку і навесні підпалювала пасовища. Також у цей період відбувалося надзвичайно багато внутрішніх повстань.

“Ми дійшли висновку, що режим пожеж уздовж східної ділянки Шовкового шляху за останні 2000 років, імовірно, був значною мірою зумовлений військовими діями людини, хоча клімат і рослинність могли певною мірою сприяти цьому”, – підсумували автори дослідження.