Новини науки

Нове дослідження, опубліковане в Ecological Applications, показало, як мікропластик впливав на живих істот в минулому.

Вчені із Чиказького університету Лойола використовували музейні колекції, щоб вивчити кишечник прісноводних риб за останнє сторіччя. Дослідження показало, що риби ковтали пластикові відходи протягом десятиліть з 1950 року. Крім того, концентрація в їх травних трактах різко зросла останнім часом.

Що таке мікропластик? Це дрібні частинки пластику будь-якого виду, маркування не має значення. У 2004 році морський біолог Річард Томпсон визначив шматочки пластику розміром не більше 5 мм в окрему категорію.

Щоб було зрозуміліше, уявіть жменю бісеру: невеликий, пластиковий, різнокольоровий. Якщо розсипати його по кімнаті, то, швидше за все, ви не зберете всі намистинки, вони залишаться в щілинах, за меблями. Так і з мікропластиком – його неможливо відокремити від води, грунту, повітря. Частинки найдрібнішої фракції не піддаються фільтрації.

Мікропластик забруднює наше середовище проживання, його кінцева зупинка – організми людини, тварин, риб, птахів, комах. Через них він може передаватися людині. Проблема забруднення середовища мікропластиком стала актуальна саме зараз, тому що до цього його кількість не викликало побоювань. Тепер же він накопичився і став причиною невидимого, але небезпечного забруднення. Однак автори нового дослідження хотіли зрозуміти, як мікропластик накопичувався за останнє сторіччя. Вони використовували екземпляри риб Чиказького польового музею. Там 2 млн зразків зберігаються в спирті і в підземній колекції.

Біологи зосередили увагу на чотирьох видах риб: з великим ротом окуня, сом канальний, пісковиків і бичків-кругляків. Записи про життя цих видів датуються періодом з 2017 року по 1900 рік. Також вчені зібрали свіжі зразки цих же видів тварин для вивчення.

Дослідники використовували скальпелі й пінцет для видалення травного тракту, а після обробляли його перекисом водню. Він руйнує всі органічні речовини, але залишає будь-які потенційні пластмаси.

Вчені використовували мікроскопи, щоб ідентифікувати матеріали з підозріло гладкими краями, які можуть вказувати на мікропластик. Потім у співпраці з дослідниками з Університету Торонто вчені підтвердили їх хімічні сигнатури за допомогою рамановської спектроскопії.

Пластмаси не виявлялися аж до середини минулого століття. Кількість мікропластику в кишечнику досліджуваних риб різко зросла з ростом виробництва пластика в середині минулого століття, починаючи з 1950-х років.