Найстаріший метеоритний пил зберіг магнітне поле, яке могло допомогти сформувати саме Сонце
Найдавніші тверді частинки Сонячної системи зберегли запис магнітного поля, яке існувало ще тоді, коли Сонце лише набирало масу. Дослідники вивчили CAI-включення в метеоритах — кальцій-алюмінієві зерна, що сформувалися в перші приблизно 200 тисяч років історії нашої системи.
Їхня залишкова намагніченість вказує на поле порядку 150–600 мікротесла — у кілька разів сильніше за сучасне поле Землі.
Як камінь пам’ятає магнітне поле
Коли мінеральне зерно формується або охолоджується, магнітні домени всередині можуть орієнтуватися за зовнішнім полем. Після затвердіння частина цієї орієнтації зберігається мільярди років.
За допомогою дуже чутливих магнітометрів можна відновити приблизну силу давнього поля.
CAI особливо цінні, бо вони старші за більшість інших метеоритних компонентів і практично задають «нульовий рік» Сонячної системи.
Поле могло регулювати ріст молодого Сонця
У протопланетному диску магнітні поля переносять кутовий момент і допомагають газу падати на зорю. Без такого механізму речовина могла б надто довго залишатися на орбіті.
Сильне раннє поле підтримує моделі, де магнітні процеси активно контролювали акрецію й запускали потужні зоряні вітри.
Це також впливало на перемішування пилу, з якого пізніше утворилися планети й астероїди.
Крихітне зерно метеорита тому працює як архів епохи, яку неможливо спостерігати безпосередньо: воно зберігає фізичний слід середовища, в якому понад 4,5 мільярда років тому народжувалося наше Сонце.
Різні CAI можуть записувати поле в різних місцях диска. Порівняння їхнього віку й магнітної пам’яті дозволить побудувати своєрідну карту еволюції магнетизму навколо молодого Сонця.
Сила раннього поля також може відрізнятися в різних частинах протопланетного диска. Якщо вдасться датувати кілька наборів CAI з різною магнітною пам’яттю, астрономи отримають часову послідовність того, як диск переходив від бурхливої акреції до спокійнішого етапу формування планетезималей.
Ці вимірювання також допомагають зв’язати метеоритну хронологію з моделями молодих зір, які сьогодні спостерігають у телескопи. Так рання Сонячна система стає конкретним прикладом загального процесу формування зір і дисків.
