Меркурій міг колись мати графітову кору: вчені відновили шлях вуглецю від магматичного океану до ядра
Меркурій має незвично темну поверхню й набагато більше вуглецю, ніж очікували для планети, що сформувалася так близько до Сонця. Нове моделювання відновлює можливий шлях цього вуглецю від первинного магматичного океану до сучасних надр.
Один із найцікавіших сценаріїв передбачає, що ранній Меркурій міг певний час мати кору, багату на графіт.
Графіт міг спливати на поверхню
Після формування планети значна частина її силікатної оболонки була розплавленою. У міру охолодження мінерали кристалізувалися й тонули або спливали залежно від густини.
Графіт легший за більшість силікатного розплаву, тому за достатньої концентрації вуглецю міг накопичуватися зверху й утворювати темну первинну кору.
Пізніші удари й вулканізм перемішали б її з іншими породами, але частина вуглецевого сигналу могла зберегтися на поверхні.
Вуглець також ішов у глибину
Під час диференціації частина елементів переходила в металеве ядро. Точний розподіл вуглецю залежить від тиску, температури та хімічного складу розплаву.
Нова модель намагається одночасно пояснити великий металевий центр Меркурія, склад мантії й темний поверхневий матеріал.
Це особливо важливо перед новими детальними даними про планету, адже хімія поверхні є одним із небагатьох вікон у її ранню історію.
Якщо графітова кора справді існувала, Меркурій був ще більш незвичайним молодим світом, ніж здається сьогодні: планетою, де вуглець міг формувати не лише домішку, а цілий глобальний шар поверхні.
Майбутня спектроскопія поверхні допоможе відрізнити первинний вуглецевий матеріал від темних продуктів космічного вивітрювання й ударного перемішування.
Ідея графітової кори добре узгоджується з несподівано низьким альбедо Меркурія. Звичайне космічне вивітрювання не повністю пояснює темряву поверхні, а домішка вуглецю може суттєво зменшувати відбиття світла. Тому хімія вуглецю стає ключем не лише до надр, а й до зовнішнього вигляду планети.
Графітова кора також могла впливати на ранню температуру поверхні, бо темний матеріал поглинає більше сонячного світла. Для молодого Меркурія, який і без того отримував потужне випромінювання від Сонця, це могло мати помітні наслідки.
