Мікропластик переходить із водних комах до прибережних павуків і переносить забруднення між екосистемами
Мікропластик може залишати водойму не лише разом із течією. Нове дослідження показало, що дрібні пластикові частинки здатні переходити з водного середовища в наземну харчову мережу через комах, личинки яких розвиваються у воді, а дорослі особини вилітають на берег. Потім цих комах поїдають павуки та інші наземні хижаки.
Такий шлях важливий тому, що традиційний моніторинг пластикового забруднення часто розглядає річки, озера та сушу окремо. Насправді екосистеми постійно обмінюються речовиною й організмами, тому частинки можуть перетинати межі між ними разом із живими переносниками.
Комахи стали «містком» між водою та берегом
Дослідники працювали у системі, на яку впливають міські стічні води. Вони аналізували мікропластик у водних комах і в прибережних павуках вище та нижче за місця скидання очищених стоків. Особливу увагу приділяли видам комах, що мають водну личинкову стадію, а після метаморфозу залишають водойму.
У зразках переважали органічні й поліестерові волокна. Для окремих груп комах та павуків нижче за очисні споруди кількість мікропластику була більшою, ніж на контрольних ділянках. Схожість типів частинок у комах і павуків вказує на можливість передачі забруднення через живлення.
Водночас дослідники не знайшли переконливих ознак того, що концентрація мікропластику систематично зростає на кожному наступному трофічному рівні. Тобто мова поки не йде про класичну біомагніфікацію, характерну для деяких стійких хімічних токсикантів. Проте сам факт перенесення між середовищами вже має екологічне значення.
Чому межа між водною і наземною екосистемою умовна
Щороку величезна кількість водних комах залишає річки та озера після завершення розвитку. Вони переносять на сушу поживні речовини, накопичені у воді, і є важливим кормом для павуків, птахів, кажанів та інших тварин. Якщо разом із біомасою комах переміщуються частинки пластику, забруднення також стає частиною цього природного потоку.
Це означає, що оцінка впливу стічних вод не повинна обмежуватися лише станом самої річки. Забруднювачі можуть поширюватися у прибережні екосистеми навіть тоді, коли не переносяться туди безпосередньо водою.
Подальші дослідження мають зʼясувати, наскільки довго частинки затримуються в організмах наземних хижаків, чи впливають вони на фізіологію та розмноження і які групи тварин отримують найбільше мікропластику через такий шлях.
Робота підкреслює: мікропластик — це не лише проблема конкретної водойми чи ґрунту. Він може переміщуватися разом із природними харчовими звʼязками й поступово охоплювати ширшу мережу екосистем.
