Під північними рівнинами Меркурія знайшли сліди давнього згаслого підйому гарячої мантії

Гладкі північні рівнини Меркурія виглядають спокійними, але їхня геологія зберігає сліди масштабної внутрішньої перебудови. Нова модель припускає, що під цим регіоном колись існував великий підйом гарячої мантії.

Він деформував кору, підтримував вулканізм і поступово згас у міру охолодження маленької планети.

Як побачити давній рух мантії на поверхні

Гарячий матеріал у мантії менш густий і прагне підніматися. Він може створювати широке підняття поверхні, розтягування кори й тріщини, якими виходить магма.

Після охолодження підйом слабшає, а планета стискається. Тоді поверхня отримує інший набір деформацій — складки й насуви.

Поєднання цих структур у північних рівнинах Меркурія добре узгоджується зі сценарієм довготривалого, але не вічного мантійного апвелінгу.

Меркурій був геологічно активним довше, ніж здається

Через невеликий розмір планета мала швидко втрачати внутрішнє тепло. Проте її поверхня свідчить про тривалу вулканічну й тектонічну історію.

Велике металеве ядро також впливає на теплову еволюцію та товщину мантії, роблячи Меркурій дуже відмінним від Землі чи Марса.

Реконструкція давніх конвективних структур допомагає зрозуміти, як маленькі кам’янисті планети охолоджуються й коли перестають активно перебудовувати поверхню.

Новий сценарій не означає, що під північчю Меркурія сьогодні є активний гарячий потік. Йдеться про «викопний» слід внутрішньої динаміки, записаний у геометрії рівнин і тектонічних структур.

Порівняння тектоніки півночі з іншими регіонами покаже, чи апвелінг був локальним явищем або частиною глобального режиму конвекції тонкої мантії Меркурія.

Якщо апвелінг був достатньо гарячим, він міг підтримувати тривале виливання базальтової лави, яка й сформувала великі гладкі рівнини. Тоді тектонічні структури й вулканічний матеріал мають бути частинами одного процесу, а не двома незалежними епізодами історії Меркурія.

Якщо вік вулканічних рівнин і тектонічних деформацій збігається, це буде сильним аргументом на користь спільного мантійного механізму. Розділені в часі епізоди, навпаки, вимагатимуть складнішої історії внутрішнього охолодження.